Смоківський парк

Смоківський парк — не парк у звичному сенсі, а вцілілий шматок старого лісу на в’їзді до Житомира

Тут варто бути чесними: попри назву, Смоківський парк — це радше лісопаркова зона без благоустрою, ніж парк. Немає ні лавок, ні ліхтарів, ні урн, ні атракціонів; є липи, берези й клени, кілька ґрунтових стежок, храм посеред масиву та постійний фоновий шум київської траси поруч. Пройти зелену смугу наскрізь можна за кілька хвилин, і ті, хто чекає тут Шодуарівського парку чи Гідропарку, будуть розчаровані. Але для мешканців Смоківки це єдина зелена зона в шаговій доступності — і саме тому за кожне дерево тут точиться боротьба з котеджною забудовою, що підступає з усіх боків. Історична цінність цього місця значно більша, ніж рекреаційна: Смоківка старша за більшість районів Житомира й потрапила до планів міста ще у XVIII столітті.

Родзинки

• Старі липи — головна порода масиву; частину дерев формують обрізанням, тож вони мають характерний «парковий» силует, нетиповий для дикого лісу.
• Березово-кленовий підріст — саме він дає масиву восени найяскравіші кольори, попри загальну занедбаність території.
• Ольгинська церква — православний храм, зведений у центральній частині масиву у 2010-х роках; сьогодні це головний і фактично єдиний архітектурний орієнтир зеленої зони.
• Мережа ґрунтових стежок — кілька протоптаних маршрутів, які перетинають масив; асфальтованих доріжок тут немає взагалі.
• Історична місцевість Смоківка — назва походить від житомирського віце-регента Якуба Смока, чия корчма позначена на плані міста 1781 року.
• Прикордонне розташування — масив лежить на межі щільної забудови й виїзду з міста, тому тут одночасно чути і місто, і трасу, і птахів.

Що всередині

Змістовно наповнення тут мінімальне, і це треба знати заздалегідь. Масив являє собою зелену смугу з деревостаном середнього віку, прорізану ґрунтовими стежками; впорядкована лише прихрамова ділянка. Дитячий майданчик, що колись тут працював, демонтували й не відновили. Трав’яний покрив у теплий сезон часто заростає бур’яном по пояс — саме на це найчастіше нарікають мешканці району.

• Деревостан — переважно липи, берези й клени, місцями з добре сформованими кронами.
• Храмова територія — єдина доглянута частина масиву з упорядкованим підходом.
• Ґрунтові стежки — без покриття й бордюрів; після дощу частина маршрутів стає непрохідною у міському взутті.
• Відсутність освітлення — нічного світла немає, тож після сутінків масив фактично випадає з міського життя.
• Відсутність малих архітектурних форм — лавок, урн і альтанок не встановлено, тому пікнік чи довгий відпочинок тут не передбачені.
• Шумове тло траси — траса на Київ проходить упритул, і повної тиші в масиві немає в жодну пору доби.

Чим зайнятися і для кого

• Мешканці Смоківки — це найближча зелена зона для щоденної короткої прогулянки, без потреби їхати в центр міста.
• Собаківники — вільний простір без клумб і газонів, де вигул нікому не заважає; головна практична функція масиву сьогодні.
• Бігуни — ґрунт замість асфальту дає м’якше навантаження на суглоби, хоча довгий маршрут тут не побудуєш.
• Парафіяни Ольгинського храму — церква формує власний потік відвідувачів, який не залежить від сезону чи погоди.
• Ті, хто цікавиться історією Житомира — масив дає нагоду побачити рештки ландшафту старої Смоківки, від якої майже нічого не збереглося.
• Фотографи осінньої натури — жовтень тут короткий, але липово-кленовий колір компенсує відсутність інфраструктури.

Як дістатися і практичне

Масив лежить у Корольовському районі Житомира, у північно-східному напрямку від центру, вздовж київської траси — фактично на в’їзді до міста з боку столиці. Громадським транспортом сюди зручно доїхати маршрутками 14, 25 і 40: від зупинки до зеленої зони — кілька хвилин пішки. Автомобілем дорога з центру займає близько чверті години, паркуватися доводиться на прилеглих під’їздах, бо власного паркінгу немає. Вхід вільний і цілодобовий, огорожі немає, графіка роботи як такого не існує — це відкрита міська територія. На прогулянку закладайте 20–40 хвилин: наскрізний прохід займає буквально кілька хвилин, а розгалужених маршрутів тут немає. Взуття краще брати з товстішою підошвою, бо стежки ґрунтові. Головне практичне обмеження — темрява: освітлення відсутнє повністю, тож після заходу сонця відвідувати масив не варто. У воєнний час це подвійно актуально: укриттів на території немає, найближчі — у житловій забудові Смоківки, а комендантська година робить вечірні прогулянки неможливими. Під час повітряної тривоги розраховуйте на кілька хвилин ходу до найближчих будинків.

Коли відвідати

Навесні масив найпривабливіший: до того як підніметься висока трава, тут добре видно рельєф, розпускаються липи й берези, а стежки ще чисті. Влітку картина змінюється на протилежну — трав’яний покрив піднімається високо, комарів біля вологих ділянок побільшає, і прогулянка стає радше пробіжкою через зарості, ніж відпочинком. Осінь — найкращий сезон для фото: липа й клен дають щільний жовто-помаранчевий колір, трава лягає, і масив на кілька тижнів виглядає саме так, як мав би виглядати справжній парк. Взимку сніг вирівнює всі нерівності стежок і глушить шум траси, а безлистий деревостан робить простір прозорим — це, як не дивно, найтихіший і найохайніший стан Смоківського масиву за весь рік.

Цікаво знати

Назва місцевості походить від імені Якуба Смока — житомирського віце-регента, який тримав тут корчму. Заклад стояв на перетині річки Ставровки зі старою київською дорогою і позначений уже на плані міста 1781 року, тобто Смоківка як топонім старша за більшість сучасних районів Житомира. Місцевість виникла у XVIII столітті на заболоченій ділянці вздовж давнього шляху, що з’єднував Житомир із Вересами, Радомишлем і Києвом, і довго розвивалася не як село, а як система розкиданих хуторів із різними власниками. Природними межами місцевості слугували річки Вошивиця та Крошенка, а через саму територію протікав струмок Ставровка. Станом на 1906 рік Цмоківка Левківської волості налічувала 38 дворів і 249 мешканців та лежала за дванадцять верст від Житомира. До складу міста Смоківку включили лише у 1971 році. У середині ХХ століття тут розмістили Інститут хмелярства, який згодом став Поліським науково-дослідним інститутом сільського господарства з дослідними полями; наприкінці століття поруч з’явилися готель, автогосподарство, станції техобслуговування та цивільний аеропорт — тобто вся «в’їзна» інфраструктура міста. З 1990-х років на вільних ділянках на південь від київської траси почалася масова котеджна забудова, і саме тоді місцевість отримала мережу нових проїздів котеджного кварталу. Ця сама забудова поступово стискає зелену зону: мешканці району роками нарікають на вирубки й наступ будівельників, і саме тому Смоківський масив сприймають тут не як місце відпочинку, а як територію, яку треба відстояти. Для порівняння: Шодуарівський парк Житомира має близько 36 гектарів, Гідропарк — понад 110, тоді як Смоківський масив — це компактна зелена смуга, головна цінність якої в тому, що вона взагалі ще існує.

Поради відвідувачу

• Плануйте візит виключно на світлий час доби: освітлення в масиві немає, а стежки ґрунтові й нерівні.
• Влітку користуйтеся репелентом і закритим взуттям — висока трава й вологі ділянки роблять прогулянку без захисту некомфортною.
• Не розраховуйте на інфраструктуру: беріть воду із собою і плануйте каву або перекус уже після прогулянки, у прилеглій забудові.

Питання й відповіді

Смоківський парк — це справжній парк? Формально він так називається, але фактично це лісопаркова зона без благоустрою: без лавок, урн, освітлення й атракціонів, з ґрунтовими стежками.

Де він розташований? У Корольовському районі Житомира, у північно-східному напрямку від центру, вздовж київської траси, в історичній місцевості Смоківка.

Як туди доїхати? Маршрутками 14, 25 і 40; від зупинки до зеленої зони кілька хвилин пішки.

Скільки часу займає прогулянка? Наскрізний прохід — буквально кілька хвилин, повноцінна прогулянка стежками — 20–40 хвилин.

Що тут можна побачити? Старі липи, березово-кленовий підріст і Ольгинську церкву, зведену в центральній частині масиву у 2010-х роках.

Звідки назва «Смоківка»? Від імені житомирського віце-регента Якуба Смока, чия корчма на перетині річки Ставровки зі старою київською дорогою позначена на плані міста 1781 року.

Чи безпечно тут увечері? Ні. Освітлення відсутнє повністю, а укриттів на випадок повітряної тривоги на території немає — відвідувати варто лише вдень.

Чи підходить місце для відпочинку з дітьми? Обмежено: дитячий майданчик, що працював раніше, демонтували, лавок немає, тому формат тут — коротка прогулянка, а не тривалий відпочинок.