Для того, щоб поринути в історію птахофабрики, що на Житомирщині, потрібно спочатку розібратися, що це за галузь, та чому вона важлива. Птиця сама по собі є досить невибагливою твариною, що швидко росте та розвивається. Тому при невеликих затратах, за короткий термін можна отримати вже сформованих птахів, що виробляють якісну продукцію: яйця, пірʼя та мʼясо. Як не дивно, пташиний послід є також дуже цінним в багатьох галузях: харчовій, медичній, парфумерній та багатьох інших. Тож можна зробити висновок, що фабрика є дуже прибутковим бізнесом і не вимагає багато зусиль. А зараз пропонуємо поринути в історію одного пташиного бізнесу, що на Житомирщині. Далі на zhytomyr.name.
Створення
Свій початок передовий виробник перепелиних яєць “Миколай” бере ще в 90-х роках. Всі ми розуміємо, що тоді започаткувати свою справу було ой, як не просто, але власник фермерського господарства Микола Кузьменко зізнається: “Тоді за тиждень реалізувати 100 комплектів яєць було проблематично. Коли ми перший раз спробували продати перепелине яйце на Житньому ринку, то люди сміялися. Казали, що ми з ворон яєць назбирали та продаємо”. Але пан Микола не боявся труднощів, тому продовжував робити свою справу чесно та вправно. Вже у 2007 році його працю було відмічено на державному рівні, адже господарство визнали кращим в Україні, що заслуговує на повагу. Загалом на фермі вирощують три види перепілок: Техасець Білий, Маньчжурська Золотиста, Японська Яйценосна. Загальна кількість птахів до початку війни налічувала понад 90 тисяч.
У 2020 році на фермі почали вирощувати ще й африканського сома. Сам Кузьменко зізнався, що за рік можна виростити до 10 тонн риби. Ця ідея виникла через велику кількість відходів, що залишається від птахів. Власник вирішив, що краще все це переробляти на корм для риби, замість того, щоб викидати.
Також за словами пана Миколи проблем у бізнесі небагато, але є деякі незручності. Через неврегульовані права на державному рівні між великою мережею та виробником виникають складнощі, але на самому господарстві немає жодних перипетій.
Під час війни
Все йшло по маслу, допоки не прийшла війна. На жаль, ця величезна біда негативно впливає на все, що зустрічається на її шляху. Мужні фермери та Микола Кузьменко зокрема, все ж продовжують свою наполегливу роботу, але це дається значно важче, аніж у мирні часи. Так перепелина ферма “Миколай” була вимушена скоротити поголівʼя птиці. Багато співробітників вступили до лав ЗСУ і це дається в знаки на виробництві. Також ритейл не був готовий до війни, постачання неодноразово зривалися. Але власник не покладає рук і працює на благо держави, крім цього займається волонтерською діяльністю. Так за час повномасштабної війни віддав дві вантажні машини, які раніше використовувалися на підприємстві, на передову. Пан Микола згадує: “У перші дні війни ми роздавали безплатно нашу продукцію. Через наш фірмовий магазин роздали понад 600 кг перепелиного яйця, м’ясо перепелів. Пізніше вже передавали продукцію (м’ясо, яйця та макаронні вироби на основі перепелиних яєць) волонтерам для допомоги звільненим у Бучі”.
Видобування біогазу
Існує поширена думка серед українців, мовляв, хороший господар всьому знайде застосування. Але використання перепелиного посліду для видобутку біогазу – це новий рівень філігранного керування птахофермою. Для того, щоб здійснити такий намір в реальність знадобилось витратити 7 років на будівництво спеціальної установки. І лише у 2014 році все запрацювало. Кожного дня за допомогою цього апарату продукується 200 м³ газу на добу, а також до 10 т цінних органічних добрив. Така ідея виникла через гостру потребу позбуватися від пташиного посліду, адже ферма розташована в приміській смузі біля Житомира. Микола Кузьменко зізнається: “Цією ідеєю давно горів, бо розумів, що перероблення посліду стане гостро. Ще у 2006-2007 роках проводив дослідження. Зумів знайти ключик до цього процесу. Зробив за схемою подвійного зброджування, де спочатку попереднє кислотне зброджування, а потім основний процес. Завдяки установці в нас перероблення посліду займає тиждень”. А тепер вирішуйте самі наскільки хорошим є такий господар.
Історія звичайного фермера, що на свій страх і ризик розпочав займатися важкою працею надихає та змушує вірити, що все можливо. А стійкість господарства, що продовжує свою діяльність у буремні часи в котрий раз доводить, що наш народ не зламати.