Лінія Сталіна на Житомирщині: Коростенський укріпрайон

У кінці 1920-тих років на тлі загострення міжнародної обстановки комуністична Москва взяла курс на укріплення обороно- і нападоздатності. Зокрема, за наказом Сталіна мали побудувати комплекс укріплених районів, які пізніше назвуть “Лінією Сталіна”. Зараз цей величний комплекс видніється лише безгубими руїнами. На теренах Житомирщини вона була представлена Коростенським і Новоград-Волинським укріпрайонами. Далі на zhytomyr.name.

Передумови

Підштовхнув СРСР до створення лінії УРів на західному кордоні інцидент “військова тривога 1927 року”. Через підтримку СРСР революційних подій у Китаї загострилися відносини із Британською імперією. Над Союзом нависла загроза війни з Великобританією, Польщею та Китаєм. Через непідготовленість СРСР до війни радянське керівництво взяло курс на посилення обороноздатності СРСР. Зокрема з 1928 року зупиняється політика НЕПу, а з 1930 починається примусова колективізація. Ці рішення були ухвалені задля форсованого розвитку військово-оборонного сектору за рахунок ресурсів, які раніше виділялися на цивільні цілі. 

Захисний комплекс пролягав вздовж всього західного державного кордону СРСР — від Балтійського до Чорного морів. Спершу спорудили 13 укріплених районів (УРів), а потім – ще 8. Кожен УР розкинувся на 100-180 км в ширину та 30-50 км в глибину. У склад кожного УРу входив: свій штаб, від 2 до 8 артилерійно-кулеметних батальйонів, артилерійський полк, кілька окремих батарей важкої артилерії, танковий батальйон, роту чи батальйон зв’язку, інженерно-саперний батальйон тощо.

УР оснащували складною системою залізобетонних військових і господарських споруд — там розміщували склади, електростанції, шпиталі, командні пункти, системи зв’язку. Підземельні ходи сполучували окремі бункери. Опорні пункти “лінії Сталіна” будували так, щоб ізольований бункер міг вести кругову оборону, відтягуючи на себе ворожі війська.

Будівництво фортифікаційного комплексу велося у таємниці. Будівництво кожного об’єкту охороняли частини НКВД, разом з тим вели “фальшиві” будівництва для відвернення уваги. 

Коростенський укріплений район

Навесні 1931 року начальнику генерального штабу РККА Єгорову були представлені приблизні плани будівництва Коростенського укріпрайону. План будівництва затвердили Директивою начальника штабу від 30 червня 1931 року своїми підписами Начальник генерального штабу Єгоров і командувач Українського Військового Округу Йона Еммануїлович Якіра. Комендантом укріпрайону став Нікітін. Влітку цього ж року почали будівництво укріпрайону, до листопада побудували 264 споруди. 2 червня 1932 року Якір представив НКО плани подальшого посилення УРу — планували спорудити ще майже дві сотні нових споруд. Фактично до листопада 1932 року побудували 191 (планували — 194) споруду. КоУР простягнувся по рубежу Рудня — Білокоровичі — Осівка — Ємільчине — Білка — Зарубинка — станція Фонтанка. 

В самому місті Коростені розгорнули командний пункт укріпленого району — його будівництво тривало протягом 1934-38-го років. 1938 року УР було посилено артилерійськими напівкапонірами.

Побудована система укріпрайону була такою: 14 батальйонних районів оборони, 2 відсічні рубежі і окремий вузол оборони в Ємільчине. В глибину оборони по основних напрямках УР сягав 2 кілометрів. В осінньо-весняний час територія, на яких розкинувся укріпрайон, ставала непрохідною через підняття рівня грунтових вод. Вздовж лінії оборони побудували канали, які загороджувалися запрудами. Це давало можливість затопити місцевість разі провалу оборони та відступу.

Матеріяльне оснащення УРу було незадовільним — лише третина артилерії та кулеметів була на озброєнні ДОТів.

Більшість ДОТів були проєкту 1928-31 років. Найпоширенішим стала вогнева точка класу стійкості М2 — їх побудували 163 одиниці. Це одноповерхові будівлі на 2-3 кулемета з одним входом та однією амбразурою, звідки лився кулеметний дощ.

Перелік проєктів доповнюють вогневі точки класу М1 — споруди, здатні витримувати 155-мм влучання. На озброєнні вони мали 3 кулемети, вони мали 2 входи, які прострілювалися із кулеметів та один вихід для спостерігача на дах. Такого ж типу також побудували кілька капонірів та напівкапонірів, артелерійських і командно-спостережні пости.

Найпотужнішими фортифікаціями Коростенського УРу були будівлі типу Б — одно- чи двоповерхові ДОТи класу стійкості М1. Вони мали 3 станкові кулемети та 2 входи. Ці будівлі мали багато допоміжних примішень: окремі приміщення для ФВУ, командира, радиста, сховаще для гарнізону, опалювальний сектор.

Також були слабші споруди класу М3 із тоншим захистом і “косміти” — доти на 1 кулемет.

Командний пункт

Командний пункт був перлиною цього фортифікаційного вінця. Командний пункт мав службові та житлові приміщення. Телефонний вузол і радіостанція КП розташовувалися у різних приміщеннях, споруда мала душ, власну криницю, звідки викачували воду у цистерни, систему обігріву повітря і води, систему електричного обігріву повітря. Розміщення важливих пунктів КоУРу було таким: біля Великокоровичів розташували управління УРу, взвод капонірної артилерії, роту зв’язку, Третє відділення, запасний польовий кулеметний батальйон, управління військово-інженерного будівництва; біля Словечно розгорнули військовий склад. 

Бойові дії

5 липня німецькі війська прорвали Новоград-Волинський УР і почала розгортати свій наступ. 7 липня ставка дала наказ стати по таких позиціях: 45-та і 62-га стрілецькій дивізії — на рубіж Рудниця, Білокоровичі; 193-тя, 195-та, 200-та стрілецькі дивізії — Білокоровичі, Ємільчино, Дмитриївка. До ранку 9 липня червона 5-та армія зайняла рубежі на Коростенському УРі, однак матеріяльне забезпечення УРу було на неналежному рівні. Невдовзі підрозділи Червоної Армії отримують наказ перейти в контрнаступ. Успіху у контратаці не досягли. 17 липня Вермахт завдав удару з метою вийти на рубежі КоУРу. В кінці липня розгорілися запеклі бої на головній смузі оборони укріпрайону, 5 серпня німці уже почали наступ на Коростень, а 7 серпня – зайшли у місто. На той час лише північні оборонні рубежі КоУРу контролювалися радянською армією. 19 серпня Ставка Головного Головнокомандувача надала дозвіл маршала Будьонного на відвід військ Південно-Західного фронту на лівий берег Дніпра.  

Результати будівництва, критика УРів

Фортифікаційні споруди будувалися за останнім словом військової інженерії та армійської доктрини: першу чергу ДОТів будували для відсічі великих мас піхоти, другу – вже із засобами протитанкової боротьби. Фортифікації намагалися вписати в картину місцевого ландшафту. 

Як вказували фахівці, УРи “лінії Сталіна” прикривали головні напрямки. Коростенський УР впирався північним плечем у поліські болота, що унеможливлювало охоплення КоУРу з півночі.

Як показав історичний досвід, суттєво вплинуло на результат їх експлуатації те, що радянське керівництво вирішило не добудовувати і дооснащувати “лінію Сталіна”, а законсервувати та почати будувати “лінію Молотова”. Коростенський УР недоотримав 16 гармат, понад триста — станкових кулеметів, майже три сотні — ручних кулеметів. Недооснащення і незаповненість піхотою відіграли фатальну роль у долі цих укріплень. 

Після окупації радянських територій німецьке командування провело досліджувальні комісії укріпрайонів, почавши їх ліквідацію за допомогою вибухівки. Після відбиття решток “ліній” УРів радянський уряд вирішив не відновлювати фортифікації. 

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.