Неподалік Житомира знаходиться мальовниче селище з густими і дещо містичними лісами, низкою туристичних родзинок і насамперед зі щедрим свіжим повітрям, та як то кажуть: «Хто був, той знає». Далі на zhytomyr.name.
У більшості жителів Житомирщини і країн пострадянського простору, населений пункт Дениші здебільшого асоціюється виключно з санаторієм, слава про який тягнеться далеко за межі України. Та ще відносно нещодавно, понад сто років тому, ця місцевість мала зовсім інші асоціації і на відміну від сучасності в Денишах аж ніяк не відпочивали, а плідно працювали. Тож сідаймо до уявної машини часу і рушаймо до древньої Житомирщини ХІХ століття.
Волинська Губернія
Якщо бути чіткішим у історичних назвах, то на момент середини ХІХ століття Дениші входили до складу Троянської волості Житомирського повіту Волинської губернії і загалом це не відкриття.
1848 року запрацював «Денишівський чавуноливарний завод», якому доля підготувала короткотривалу, але від того не менш цікаву історію.
Виплавляли чавун та інші металургійні вироби в доменній печі заввишки в 14,8 метра і на той момент такий показник вважався красномовним. Піч була обладнана паровою машиною потужністю в 16 кінських сил. Для порівняння, двигунами з такими показниками обладнані сучасні мотоблоки.
Невдовзі планувалося на заводі встановити пудлінгову піч, яка б переробляла чавун в ковке залізо, але щось пішло не за планом і в 1854 році підприємство поставило свою діяльність на паузу тривалістю в 19 років.
1873 року на поміч заводу прийшов Київ, а точніше підприємство, яке орендувало площі і обладнання нашого героя на 24 роки, щоправда за такий термін все обладнання і приміщення потребували ремонту та реконструкцій. За короткі терміни завод набрав шаленого темпу і отримав статус центру металургії Волині.
Новий етап
Для підвищення продуктивності на завод були запрошені фахівці з закордону, які два роки поспіль допомагали нашим досягати нових горизонтів. Хай би там як, але згодом виробництво продукції збільшилося в десять разів.
1876 року в одному із авторитетних видань, за мірками того часу, була оприлюднена інформація, що Денишівський завод може стати на щабель вище. За сприятливих умов підприємство, за прогнозами експертів могло б виготовляти сталь кількістю в 1 мільйон пудів на рік, а також чавуну в не менш вражаючих об’ємах.
За для розширення виробничих площ у 1878 році підприємство орендує виробничі площі “Високопічанського доменного заводу”, що дозволило до 1890 року вийти на новий рівень виробництва, але інколи все закінчується тільки на початку, так і трапилося в цій історії.
Стрімкий розвиток металургійного виробництва на півдні України, яке працювало на мінеральному паливі, на відміну від Денишівського, яке функціонувало на вугіллі і дереві, аж ніяк не додавало оптимізму керівництву заводу. Зрештою події 1895 року стали останнім ударом в цій серії. Державна влада ввела податок на чавунноплавні підприємства Полісся і керівництво заводу відчуло, що дедалі ситуація ставала складнішою.
Остаточним добиванням лежачого став 1901 рік і сумнозвісна економічна криза, яка змусила очільників заводу повісити колодку на вхідну браму на територію підприємства.
З тих пір інформація про існування заводу залишилася лише в архівах видань та інтернет-ресурсів. Та неможливо не згадати, що в краєзнавчому музеї Житомира можна побачити експозицію присвячену “Денишівському чавунноплавному заводу”.
Не сумніваємося, що будуть ті, для кого даний матеріал стане відкриттям і наступного разу знаходячись в Денишах читач буде знати трішки більше за інших.