Які асоціації виникають в нашій підсвідомості, коли ми чуємо слово “географ”? Безсумнівно, більшість починає згадувати свого викладача географії в школі, або ж університеті. Та навряд комусь спаде на думку, що в світі існують особистості, які мають великі досягнення в цій сфері, а то і більше, статус “славетних”. Далі на zhytomyr.name.
Наша бесіда піде про чоловіка, який на цій, здавалося б невідомій, ниві досяг чимало, де, на перший погляд, особливого плацдарму для успіхів не існує. Зазирнувши вперед, відзначимо, що наш герой має чимало регалій, звитяг, які можуть вразити навіть найзатятіших скептиків, тож цей пан точно заслуговує на те, щоб про нього знали, як мінімум його земляки.
Костриця Микола Юхимович
20 вересня, далекого 1942 року в Житомирі народився герой нашої повісті. Батьки хлопчика були військовими і враховуючи рік народження майбутнього дослідника, напевно, то не аж ніяк не дивно.
Дитячі та юні роки минали в рідному місті, але сталося, як і в більшості випадків тих років, вищу освіту юнак вирішив здобути в столичному університеті імені Тараса Шевченка на географічному факультеті. А вже маючи на руках диплом про вищу освіту, в 23 річному віці здобуває своє перше робоче місце в Старокостянтинівському районі, Хмельницької області, де працює вчителем географії в селі Хижники. Перший млинець був аж ніяк не з грудками, тож надалі юний талановитий вчитель розпочав цікавий шлях пізнань і відкриттів рідної землі.
Цікава і насичена стежина
“Вік живи, вік учися”, ця цитата поширилася і на нашого героя й свою дорогу Микола розпочав з вчителювання в рідному місті, а вже надалі молодий талант перебрався до Києва. Тут пан Костриця працює керманичем кабінету географії обласного та Центрального інституту удосконалення вчителів. Приємно, що в 1999 році Микола знову повернувся до Житомира.
Найяскравіший етап кар’єри славетного житомирянина припав на період з 1990 по 2010 роки, який ми й спробуємо розібрати дещо детальніше.
На початку цього шляху, в 1990 році ініціював відродження Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, чия діяльність була зупинена в 20-х роках минулого століття. Ця ідея принесла дивіденди і невдовзі пан Микола був обраний президентом щойно відродженого товариства. А ще за три роки додався і новий статус “редактора праць “Велика Волинь””.
За весь цей проміжок часу встиг випустити 20 наукових праць з географічного краєзнавства на теоретико-методологічних засадах.
Неможливо не виділити той період, коли Микола Юхимович був членом історичної спілки ім. Михайла Грушевського в штаті Огайо, США.
Чималий відтинок життя керував житомирським обласним відділом Українського географічного товариства і звісно входив до Вченої ради.
Немало часу приділяв праці в Кам’янець-Подільському університеті в складі НАН України і входив до обойми ради Центру дослідження Поділля.
Складно не згадати етап, коли відомого вченого доля закинула в Львів, де наш герой працював в складі секції Наукового товариства імені Шевченка.
З 1967 по 2005 роки видав чимало друкованих видань, які так, чи інакше мали відношення до географії. Серед них путівники і географічні нариси, краєзнавство, історичні видання і всі ці збірки виходили у 10 виданнях всеукраїнського масштабу і понад 30 районних та обласних та, що найприємніше в альманахах.
Попри заклопотаність на ниві вченій, встиг приділити час для родинних питань і тут пану Миколі також є чим пишатися.
Тож можливо ця інформація для когось видаватиметься скромною, а дехто навпаки, вважатиме, що видатний вчений заслуговує, щоб про його досягнення, хоча б мінімально знали його земляки і хочеться сподіватися, що завдяки цим рядкам ситуація зміниться трішки в ліпшу сторону.