Бортництво на Житомирщині

З давніх-давен наші предки були виробниками меду і воску. Ці товари споживалися місцевими і продавалися закордон. Мед – важливий, якщо не стратегічний, для наших предків продукт харчування, який в давні часи замінював цукор. Разом з неповторним смаком і користю мед має ще одну дуже важливу рису – він не псується. Віск також був важливим товаром – його використовували для деревообробки та виробництва свічок. Крім цього, віск та мед використовували у народній медицині. Далі на zhytomyr.name.

Бортництво 

Бортництво (воно ж бортьове бджільництво) – тип виробництва меду і воску диких бджіл. Він передбачає вішання в лісі борті (колоди з дуплом чи примітивного нерамкового вулика), в яку поселяються дикі бджоли. Цей тип бджолярства прийшов на заміну “видиранню” чи “вибиранню” у диких бджіл. Дослідники вважають, що цьому ремеслу понад півтори тисячі років.

Спершу люди просто вистежували дикі (інших тоді не існувало) бджолині сім’ї, а потім грабували їх. Під час медодобування людина часто вбивала бджіл і пошкоджувала дупло, де вони жили. Згодом люди самі почали розчищати і видовбувати готові дупла чи вішати поряд колоди з дуплявого дерева чи з видовбаною для бджіл порожниною – дуплянки. Це були перші примітивні вулики, які почали витіснятися рамковим вуликом у ХІХ столітті. Рамковий вулик винайшов українець Петро Прокопович 1814 року. У поліських лісах бортництво збереглося до початку ХХ століття, але в кінці ХХ століття після розпаду колгоспів почало відновлюватися знову.   

Бджоли надають перевагу дуплам у соснових деревах, тож найактивніше бортництво розвивалося у хвойних лісах межиріччя Прип’яті, Случа і Ірпеня (сучасні північні регіони Київської, Житомирської та Рівненської областей) чи Карпат. 

Особливості роботи

Борть могли робити із сосни, дуба, осики, берези, вільхи. Найкращою поліщуки вважали сосну, яку, як зауважували бджолярі, комахи обирають для гніздування найчастіше. Запах живиці сприяв роїнню, а смолиста деревина краще тримала тепло. Дуб накопичував вологу, що ускладнювало зимівлю бджіл, а осика та береза були недовговічними – їх бив шашель. На Овруччині  використовували липові борті, оскільки в цій місцині було мало хвойних дерев. Однак попри це навіть там таких бортей було найменше. Борті вивішували на високих деревах, вилазивши на їх за допомогою мотузок (лезьва) і шипів. З часом лезьво замінила дерев’яна драбина. 

Дерево мало бути досить великим – від 50 см в діаметрі. Дерева обирали з трухлою серцевиною – тверді кільця такого дерева чергуються з крихкими. Такі дерева шукали по зовнішніх ознаках: хвойні дерева мають наріст (“губу”), а на листяних – росте омела (“ємелу”). 

У документах Русі можна зустріти, що на колодах і деревах робили індивідуальні позначки, аби розрізняти борті. Також зафіксовані випадки крадіжки бортей, в цьому разі позначки ставали доказом власності колоди справжньому власнику. Позначки могли бути вирубані, вирізані чи випечені. Старожил Микола Кудра з Овруччини розповідав, що за його пам’яти такого уже не було – просто власники розміщували свої борті далеко одна від одної. 

Порожню колоду натирали багном, яке відлякувало шкідників та приваблювало бджіл; навколо отвору натирали полином, а на Коростенщині – вільхою. Підготовку вуликів до заселення називають “творенням”. “Творили вуллє” у різних частинах Житомирщини у різний час: на Коростенщині – після Благовіщення, на південній Овруччині – у першій половині травня, на півночі – перед весняним Миколою, а у лісових селах на кордоні Білорусі – пізніше, на межі весни і літа. Залежить це від умов клімату: південніше – тепліше.    

Окрім комашиних хвороб і природних умов, бортницький промисел мав ще й інші загрози – дятли, миші та куниці робили шкоду бджолярам. Дятли утворювали дірки, які розширювали уже миші. Миші роблять у дереві кубло для зимівлі, псують стільникі. Куниця вже може самостійно прогризти колоду, виїсти мед у вощинах та повбивати бджіл. Часом доводилося захищати колоди від ведмедів. На Поліссі бджоли збирали нектар з вересу, крушини, акації, на житі та гречці.

Мед на Коростенщині збирали у кінці серпня, на Овруччині – на місяць пізніше. В разі поганої погоди бджолярі могли відстрочити забір меду до весни. Після забору меду було необхідно підготувати бджіл до зимівлі. На півдні Полісся це робили до Другої Пречистої, на півночі – до Покрови. 

Ритуали

Як і решта професій, бортнарська обросла обрядами та міфами. Оскільки успіх бджолярів залежав не тільки від майстерності, а й від випадку (наприклад, пасічник не міг ловити рій, рій мав сам сісти у його борті), у колі фахівців проросли забобони. Перед початком роботи бортник мив руки і молився. Під час виконання робіт промовляв спеціальні примівки. На Коростенщині дослідники зафіксували обряд, коли бджоляр навесні відкривав вулики: перед колодою стелили скатертину, на якій по кутках клали хлібину, святу воду, свячену вербу і стрітенську свічку. Потім запалювали свічу, палили вербу, обкурюючи димом вулик та простір над скатертиною. Після цього кропили свяченою водою, промовляючи примівку-заклинання-благословення. Вважалося, що кожен вулик має своє життя, тож процедуру проводили біля кожної борті окремо. Відкривши навесні вулик, частувалися медом, пригощали також дітей і пастухів. 

Бортники мали “важкі” дні – понеділок і п’ятницю. Було прийнято не зазирати у вулики у ці дні, не робити борті тощо. Бджолярі-північани вірили, що потрібно робити лише непарну кількість дуплянок. У селі Бехи на Коростенщині зафіксували такий обряд – знімавши горщик з кутею, дивилися, з якого боку на ній виступить конденсат – звідти і прийдуть рої. 

Соціальний статус і мораль бортників

Бортництво вважалося почесною та прибутковою, хоч і сезонною справою. Поліське бортництво – традиційно чоловіче ремесло. Хоча жінка і не була глибоко занурена у фах, вона також мала свою роль. Наприклад, дружина бджоляра мала пильно стежити, аби кутя на Святвечір не збігла: так повтікають і рої. Жінка пасічника не мала заплітати коси – її чоловік міг заплутатися та впасти, збиравши мед. Уже у другій половині ХХ століття фіксують, що жінки також стали освоювати це ремесло. Гендерний поділ також мав своє пояснення: жінка під час менструації вважалася “нечистою”, а бджола – це благословенна, Божа муха. 

Окрім ритуалів бортники сформували і свої норми права. Крадіжка вулика чи меду вважалося страшним гріхом. Також важка бджолярська праця зумовлювала потребу постійної взаємодопомоги, тож відмовляти допомогти також було неприйнято. 

Бортництво у ХХІ столітті

Бортницьке ремесло – важливий пласт нашої матеріяльно та нематеріяльної культур. 

Рамковий вулик і промислове пасічництво витіснило традиційне лісове, але на Житомирщині воно збереглося. Наприклад, на теренах Поліського заповідника й у місцевих селах функціонують майже 1800 бортей. Їх обслуговують родини із Селезівки, Сирниці і Кованки (Овруччина). Через відсутність відповідних дерев борті роблять із дощок або користуються зробленими їхніми предками. У цих селах є цілі династії бджолярів, які передають реманент і мудрість з покоління в покоління.   

На теренах Коростенщини працює музей бортництва. Він розміщений на території дендропарку “Перемога” у селі Ходаки. Музей має півтора десятка бортей, яким понад сто років. До речі, всі ці антикварні вулики і досі функціонують. 

Краєзнавець Юрій Халімончук з Олевщини також працює над висвітленням солодкої історії – він проводить тематичну екскурсію “Дикий мед або бортництво”. 

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.